Олексій Шпоть,  к. т. н., м. Київ

Так склалася доля, що українці багато віків знаходилися  в політичній залежності від інших держав. Під збройним, економічним і політичним тиском колонізаторів українці не змогли сформулювати погляд на власну прадавню історію – бо колонізаторам вона не потрібна! І навіть через 20 років після проголошення незалежності, іде оскаженіла інформаційна війна, а політичну незалежність Україна змушена і сьогодні оплачувати кров’ю своїх синів.

В цій інформаційній війні українці відчули на собі всі методи, які застосовували колонізатори: від знищення пам’яток і підробки літописів, виховання підконтрольної еліти до прямої заборони української мови та  фізичного знищення цвіту української нації. В результаті цієї інформаційної війни виросло нове покоління українців, яке навіть сумнівається: а чи взагалі була в українців держава раніше? І якщо  й сьогодні в Росії пропагують, що українська народність утворилася в 15-16 ст. і українців перед усім світом намагаються представити як фашистів, то це і є продовження  цієї жорстокої інформаційної війни. Тому, навіть виходячи з факту існування цієї інформаційної війни та колонізаторських мотивів Кремля, нам слід переглянути висновки московських  вчених про фальшивість «Велесової книги». Так, оригіналів дощичок немає, бо війна жорстока.  Але залишилася інформація, яку багато років переписував Ю. Миролюбов.

Незалежно від того, яким чином була створена «Велесова книга», в ній зосереджена інформація, яка висвітлює витоки нашого народу, утверджує прадавню історію України, якої нас позбавили завойовники. Інформація, яку несе в собі «Велесова книга» безпосередньо торкається нашої історії. Читаючи «Велесову книгу, можна зробити висновки, які виходять за межі строго окресленої ще радянською владою концепції історії України.

Коротко ознайомлю Вас з висновками, до яких я прийшов, працюючи над «Велесовою книгою». Вони сформульовані в книжці «Про витоки української нації», яка вийшла в 2013 році в м. Львові.

Про що ж говорить нам «Велесова книга»?

1. Близько 20 тисяч років до н.е. плем’я, що прийшло з Волині («І та волинь є першим родом, будучи їх початком.» (ВК, 24,б).), оселилося «огнищанами» на благодатній землі (в межах Чернігівської, Київської, Полтавської, Черкаської та Житомирської областей) і назвало себе русами, а свою землю – Русь. А археологія твердить, що на цій землі, що утворилася після відходу льодовика існувала лише одна археологічна культура – Мізинська культура.

Незважаючи на впевненість, що руси можуть відраховувати свою історію від Мізинської археологічної культури, це не означає, що вони бурхливо розвивалися аж до початку нашої доби. Навпаки, це період, на який припадає кілька глобальних катастроф, таких, як Чорноморський потоп, «Всесвітній потоп», перелив вод Балтійського моря в Чорне море та ін. Не кажучи вже про кліматичні катаклізми, які змушували тимчасово переселятися в інші місця. Так лише мор худоби змусив русів піти до кельтів на цілих сто років: «І се бо пішли до них, і так були сто років при їхній допомозі...» (ВК,28) Але щоразу більшість вцілілого населення поверталося на рідну землю.Розвиток Мізинської культури перервано глобальними кліматичними катастрофами. Єдиним шляхом для порятунку була міграція: «На другу тему був холод великий, і потяглися ми до півдня –(ще й пояснення дали:) там бо суть місця злачні. » (ВК, 2б). Тобто місця, де ростуть злаки.  «Велесова книга» свідчить, що предки наші були землеробами. Такий висновок можна зробити з текстів дощечок 2а, 4б, 6е, 8, 8(2), 31, 38а, та ін., узагальнених фразою: «Бо Велес навчив землю орати пращурів, так і діємо…» (ВК, 20)

2. «Велесова книга» дає нам впевненість, що піч для опалення житла, яка в усьому світі має назву «руська піч»  винайдена  нашими предками, бо житло наших предків – землянку принципово неможливо опалювати вогнищем без димоходу:

«А ті були  огнищанами, і кожний мав діру земну і огнище» (ВК, 38а).

Якраз винайдення печі дозволило поселятися індивідуально і будувати міста: «Так пробули одну тему і почали городи? ставити,  вогнища повсюди розкладати» (ВК, 2б). В той час як король Артур приймав гостей в приміщенні, яке опалювалася курним способом, а Радянська енциклопедія твердить, що ще в 19-му столітті за 200 км від Москви зустрічалися хати, які опалювалися курним способом.

3. Наш час приносить  величезні успіхи в дослідженні трипільської культури. Якраз «Велесова книга» дає відповідь на три найважливіші питання, над якими ламають списи археологи та історики:

а)  Хто був носієм археологічної культури, що зветься Трипільською?

б) Звідки в українців 2 типи черепів: довгоголові і круглоголові (дехто приписав цю заслугу половцям)?

в) Чи є українці спадкоємцями Трипільської землеробської культури; чи Україна є лише власником територій, на яких процвітала Трипільська культура?

Коли через кілька тисяч років руси повернулися в Подніпров’я, то там уже поширювалася трипільська землеробська культура. “Велесова книга” іменує це населення ільмерцями (ще інша назва — іллірійці): “Хто прийшов пізніше на Руську землю, то і селився серед ільмерців,  бо суть братчики наші і подібні до нас  і в небезпеці обороняли нас од зла” (ВК, 2а). «Були не окремі, а з нами злилися і кров свою давали за нас» (ВК, 4г)

І не має великого значення, чи ільмерці (іллірійці) мали свою мову. Не має великого значення, чи були вони слов’янами, чи мали спільних зі слов’янами богів! Головне, що слов’янське населення успадкувало всі їхні культурніздобутки (кераміка, землеробство), а вони самі розчинилися в слов’янському етносі: “…й ільмерці залишилися там, і було їх мало, і мову свою лишили, і так були” (ВК,7є).   “… іллірійці були поглинені од нас” (ВК,7є).

Це дуже важливе свідчення, бо, фактично, таке об’єднання утворило етнічну основу української нації. А неасимільована частина іллірійців під керівництвом Бастарна (сина князя Сківа) зосередилась в Подунав’ї. Об’єднання русів з іллірійцями дало якісний скачок, оскільки дало змогу об’єднати творчі здобутки обох культур (досвід в землеробстві і кераміці з досвідом використання коня та винайденням тяглової сили для землеробства –пари волів, об’єднаних ярмом).

          4. «Велесова книга» нагадує нам, що назва «Велика Сківія», як нашу землю називали греки, походить від імені князя Сківа (перша половина VIII ст. до н.е.). В грецькій абетці бракувало знаків, що передавали б шиплячі й свистячі приголосні слов’янської мови. Тому точно так само, як Атени і Афіни, неоднозначно можна передати словасків, скит і скіф. Цим і скористалася імперська історіографія.Підміна слова «сківи» (нащадків князя Сківа) на «скіфи» (плем’я китайського походження) стала найбільш ефективною диверсією метрополії в українській історіографії. Після цієї підміни кожен український історик, який поважає свою професійну діяльність (вивчаючи суміжні науки, фольклор, аналізуючи мову і інтуїтивно відчуваючи глибину культури та давність української нації землеробів), підсвідомо не може шукати корені українського народу серед «диких кочівників скіфів та сарматів».

Ця ідеологічна диверсія унеможливила українцям розглядати події з участю кіммерійців : «бо були кіморії, також отці наші…» (ВК,3е)  та сківів як частину власної історії, позбавила наступні покоління українців відчуття гордості за успішні походи своїх предків до Сирії, Єгипту, Персії і т.ін.: «Наші ж люди пішли на долини Набсурсара, потім на Сирію і Єгипет» (ВК, 6в).

5. «Велесова книга», це єдина книга, яка свідчить про те, що частина русів перебувала в полоні у вавилонян. Проте, Біблія свідчить про те, що така практика захоплювати в полон цілі народи в VI ст. до н.е. у вавилонян була. Більше того, можна вважати інформацію  про перебування русів у вавилонському полоні археологічно підтвердженою, оскільки  Орій, повернувшись з Індії, і дійшовши до дельти Волги (Зелена долина), зустрівся з русами, що мешкали біля Дону (міста Ро?сія та Біла Вежа), та з частиною русів, що повернулася з вавилонського полону. Об’єднавшись з ними, вони  всі разом мешкали в просторі між Доном і Волгою кілька років, перш ніж рушити у Подніпров’я. А в 1984 р. в пониззі Волги під час будівельних робіт неподалік від села Косіка, Астраханської області було знайдено унікальне стародавнє поховання з великою кількістю предметів і прикрас із золота та срібла. Залишилося загадкою знайдені разом з іншими предметами стародавні халцедонові печатки із зображенням царів, богів і клинописними написами. Вони походять із Месопотмії (IIтисячоліття до н.е.). Це здивувало навіть академіка Алєксандрова, який відвідав розкопки біля села Косіка, але не зміг пояснити, як туди потрапили печатки.

6. В Україні не було рабства як соціального устрою. Це дозволило нашим предкам вистояти перед залізними легіонами рабовласницького Риму, не дозволивши їм перейти Дунай. Півтори тисячі років наші предки жили вільними від рабства людьми з рідними богами воєдино, обираючи та знімаючи князів своїх і якраз у цих умовах формувався менталітет української нації, в тому числі і риса, яка характеризується афоризмом: «Де два українці – там три гетьмани».Світ визнає, що Україна має найбагатший фольклор. Основу його заклали півтори тисячі років вільного життя в демократичних умовах, коли  найбільшими цінностями були свобода, честь і справедливість, адже раби не створюють життєдайного фольклору!

7. Велесова книга свідчить про те, що не Греція являється батьківщиною демократії, а наша земля. Русь утверджувалася як демократична держава значно  раніше демократій Стародавньої Греції та Риму. «Се бо князів наших вибирали, аби влада їхня про нас піклувалася» (ВК,24в).

«Протемовилося, якобираликнязівстаротцінаші.

Ітакправилип'ятнадцятьвіківчерезвіче. Азбиратисянаньогоісудитибудь-когоізстаршингодилосявночі… 

Ітакправилинашіотці.

Всяк міг слово сказати – і те було благом» (ВК, 3б).

Про це майже не  пишуть наші історики, але про це написано у «Стратегіконі» та у Прокопія Кесарійського і в Йордана.

8. Велесова книга дає можливість зрозуміти, що таке гуни. Вважається, що Гуни — узагальнююча назва союзу кочових племен II-VIII століть з Центральної Азії. Більшістю світового наукового співтовариства походження гунів вважається точно не встановленим, невизначеного етнічного походження. А не визначеного походження тому, що слово гуни об’єднує, за співзвучністю, три окремих народи, які  в етнічному, територіальному і часовому  плані нічого спільного не мають:

а)Хунну – кочовий тюркський народ, перші повідомлення про який датовані II тисячоліттям до н. е. Рештки, переслідуваних в Китаї, малоймовірно добралися (у IV ст. до н. е.) до Волги.

б) Гуни, яких «Велесова книга» іменує «ієгунште» – інгуші та об’єднання інгушів з аварами. Руси воювали з ними з VII по V ст. до н. е. та в 568-635 рр.

в)Уни тобто «союзники», як називали в Західній Європі представників Антського союзу (270 р. – середина VIII ст.).

9.  Це з «Велесової книги» ми знаємо, що Орій, повернувшись зі значною частиною русів на Прабатьківщину (в уяві греків це була «Велика Сківія», а все її населення вони називали сківами) в статусі царя, заснував місто  Голунь  на межі сучасних Сумської та Полтавської областей, що підтверджує Геродот, називаючи  населення міста сонця (Гелон) царськими сківами. Наші предки (сківи, руси) і є засновниками міст  Києва, Голуні, Сурожа, Воронежа, міста Луг, міста у Прикарпатті (біля м. Жидачів) та міста Біла Вежа:  « отці од роду Орового, славного і сильного, який і Сірію воював і Єгипет». Історія українців – це історія однієї з прадавніх цивілізацій світу. Вона спотворена завойовниками і ще чекає на своїх дослідників.

10. З приходом Орія на Русь почала творитися держава, в якій дійовими особами були не лише представники племені русів, а всі споріднені племена, які вважали Русь своєю Батьківщиною. Вони всі повернулися на землю, яка споконвіку звалася Русь і про яку вони так довго мріяли: «…і була держава та Руська од русів» (ВК, 6а). Ця сила, сконсолідована русами, успішно  протистояла готам, яких, зрештою, витіснила в Західну Європу, аварам та грекам. Постала могутня сила на просторі від Воронежа – до Карпат і від Дунаю – до Дону:

«Мусимо битися і життя покласти за землю нашу.

А та простяглася бо од нас до полян і дреговичів;

і руси сягають аж до моря і до гір, до степу південного, і се руси» (ВК, 19). 

Ця сила, народжена відважними і вільними від рабства людьми, згуртованими вірою в рідних богів і була нашими предками. Постановка питання в такій площині: від кого конкретно походить українська нація – від русів, кривичів, полян, іллірійців, дулібів, деревлян, волинян, карпинів, уличів чи укрів не коректна, бо всі вони є повноправними учасниками етногенезу української нації. Мова може йти лише про час і умови, за яких всі ці племена  відчули себе самодостатньою спільнотою, відповідальною і гордою за свій народ. І такі умови були з часів Орія. Ця спільнота, яка визнавала владу старшого князя, яка впродовж півтори тисячі років щорічно обирала собі достойну владу, яка спільно відстоювала свою батьківщину Русь від ворогів і сформувала певний ментальний тип населення  – заклала  політичні основи української нації.Це ті умови, в яких формувалася еволюційна цілісність українців як нації:

«То глянь, народе мій, який ти захищений і численний,…

І так усі тисячу п’ятсот літ, як ведемо численні війни і битви,

і живі-таки завдяки жертві юнацькій і дівочій» (ВК,7б).

11.  Що держава Русь існувала від Орія (середина VII ст. до н. е.)  до захоплення Русі варягами (друга половина  IX ст.) послідовно у вигляді:

- монархії династії Оріїв (з середини VIIст. до н.е. до 575 р. до н.е.) зі столицею в м. Голуні, потім в м. Києві;

-демократичної родоплемінної держави, в якій кожного року обирали старшого князя (з 575 р. до н.е до 270 р), де столицею могло бути будь яке селище, де мешкав обраний князь;

-Антського союзу племен (з 270 р.  до 770 р.) – держави з попереднім устроєм, але підсиленою владою старшого князя.

12. А варяги справді створили  нам державу – Київську Русь (спадкову монархію). Захопивши прадавню столицю Київ, вони  утвердили династію Рюриковичів, яка послідовно захопила складові попередньої  держави Русі, починаючи з Коростеня і закінчуючи Галичем.  Але Рюрики з допомогою терору та церкви зробили все, щоб наступні покоління назавжди забули, що задовго до Київської Русі існувала держава з простою й рідною назвою – Русь, яка утворилася в VII ст. до н.д. як монархія з династією Оріїв і проіснувала 1500 років як демократична держава до появи в Подніпров’ї варягів. І зараз можна побачити в інтернеті і почути від солідних вчених-істориків, що термін «Київська Русь» придуманий Катериною II. Є дві важливі причини, що це не так:

а)термін використаний у тексті «Велесової книги», тобто, ще до Катерини II;

б) Рюрики утворили державу Русь зберігши назву країни, попередню назву керівника держави – князь,  територію. Але населення розуміло, що це зовсім інша держава. Це була монархія, на відміну від попередньої держави Русі, де керівників обирали щорічно. Це була нова держава, з постійною столицею в м. Києві і тому логічною назвою держави, яка б відрізняла її від попередньої назви держави стала назва Київська Русь. Навіть Нестор, фактично із здивуванням, пише про те, що в Київській Русі князь із дружиною міг витолочити посіви при ловах і за це не ніс відповідальності чого не могло бути в принципі в попередній демократичній державі з іменем Русь.

Не дивно, що “Велесова книга” з моменту її публікації  була не просто розкритикована. Вона була піддана остракізму. І небезпідставно! Хоч би за те, що вказує, звідки нам відраховувати власну історію: “Од отця Орія походимо…” (ВК,4г), — в той час як християнська церква більш як тисячу років напучує нас, що походимо ми не від отця Орія, а “з лона Авраамового”.

Враховуючи ці 12 пунктів, значно рельєфнішевисвітлюється наша прадавня історія. Демократизм мабуть закладений в генах українців. Коли стався землетрус в Пенджабі, то громада прийшла до досвідченого мудрого чоловіка Орія і почала переконувати його очолити повернення на Прабатьківщину. І він згодився, виторгувавши собі та своїм синам  статус царя. Повернувшись на Прабатьківщину, і об’єднавшись з місцевим населенням, вони відчули дискомфорт від різної системи влади. Якраз це змусило їх розійтись: виборний князь Кисько відійшов у пониззя Дніпра і заснував місто Луг, а цар Орій відійшов у голий степ і заснував місто Голунь.

 Авторитарна влада царя Орія швидко консолідувала в єдину державу Русь все населення від Дунаю до Воронежа і від Дону до Карпат. Наступний цар, син Орія – Кий вже займався розширенням держави, здійснюючи походи на північ, зокрема, до волжських болгар та ін. Однак демократичні традиції залишалися сильними і як тільки син царя Кия – Лебедян виявився недолугим, традиційні демократичні принципи в Русі були відновлені: «В ті часи, після Кия, князями обирали багатьох отців, а князі окремі і всякі після князювання ставали на вічі простими мужами. І так ставала земля розквітлою,  і вибрані князі дбали про людей і хляби…» (ВК, 37б).

Безперечно, що основною консолідуючою силою наших предків були руси. Повернувшись з вавилонського полону і об’єднавшись з земляками, що повернулися з Індії, Вони визнали Орія за царя. Спільно з місцевим населенням почали будувати державу Русь. І ця держава об’єднувала всі споріднені племена, що визнавали Землю Руську своєю Батьківщиною. Це вони пам’ятали свою двадцятитисячолітню історію і це вони твердять, що утверджували і захищали свою країну впродовж півтори тисячі років від Кия, до варягів: «І так усі тисячу п’ятсот літ, як ведемо численні війни і битви, і живі-таки завдяки жертві юнацькій і дівочій» (ВК,7б). Завдяки такій жертовності руси відтіснили своїх ворогів, закріпили за собою свою землю, захищаючи її від ворогів, утверджуючи своє право на існування та на свою державу. Здавалося б все мало бути добре. Але ця держава була демократичною, як тепер кажуть, зі слабкою вертикаллю влади, в якій старший князь був потрібен лише для ведення бойових дій.

Абсолютна влада монарха накладає жорсткі (іноді жорстокі) рамки на поведінку мешканців країни, прискорюючи їх не лише консолідацію, і й прискорюючи їх однотипність. Є такий досвід у світі. Так Мойсей, водячи своє плем’я сорок років по пустелі влаштував відбір, знищуючи тих, хто не підкорявся його владі, проявляв вільнодумство, чи не узгоджував свої дії зі владою. Або в Китаї за імперії Цінь китайці перебували в таких жорстоких рамках, що після цього всі стали одягатися в однакові халати і підперізуватися поясами з однотипними вузликами. І навіть лише цим стали впізнаваними серед інших народів світу. Недолугість спадкоємця Кия – Лебедяна призвела до відновлення демократичного устрою впродовж наступних півтори тисячі років. З одного боку це добре, бо в демократичних умовах, та ще й при відсутності рабства людина повноцінно розвивається, досягаючи своєї мрії, і творить врівні з богами. Саме тут сформувався наш менталітет: незалежність в судженнях і поступках, власний погляд на життя, творчий підхід до життєвих проблем, хазяйновитість (як відзначає Геродот: «вони сіють різне зерно, мають садки та городи, які тримають завжди в чистому та гарному вигляді») та багато іншого, що відрізняє українців та робить їх впізнаваними серед інших народів світу. Перехід до демократії вивільнив творчу енергію людей, розбудив їх прагнення до слави і багатства. І про їх успіхи свідчать скарби в могилах того періоду.

Але зникнення абсолютної влади виявило тенденцію до негативних явищ. Почала занепадати держава. Кожна громада, кожен рід, кожне плем’я почало вирішувати свої питання незалежно від інших (сьогодні це явище назвали б сепаратизмом). Особливо це проявилося (і, оскільки це відомі факти від Геродота, то з допомогою них краще пояснювати) під час походу перського царя Дарія. Оця демократична Русь не змогла об’єднати свої зусилля, не дивлячись на загрозу поневолення. І дійсно, а як віче однієї громади може змусити віче іншої громади прийняти потрібне рішення? Неймовірно – доводилося заманювати персів на територію інших родів, щоб змусити їх прийняти рішення боротися проти персів. А дехто говорив приблизно так: – це ж ви ходили в Персію і захопили Мідію. Тепер перси вам мстять. А ми тут при чому? І лише відвага, героїзм і самовідданість окремих родів дозволив реалізувати партизанську тактику і змусити персів втікати. Ослаблення центральної влади, фактично її відсутність у мирний час мала фатальні наслідки. Слабкістю держави почали користуватися вороги. Спочатку хозари підкорили Київ, потім почали нападати римляни, потім готи. Потреба в консолідації, спільній боротьбі проти ворогів привела до усвідомлення необхідності укріплення центральної влади. Прийшло усвідомлення того, що до оборони землі потрібно готуватися заздалегідь, а не після того, як вороги вже напали. Оце усвідомлення більшості окремих родів і племен Русі реалізувалося в створенні Антського Союзу. Антський Союз – це та сама Русь, в якій більшість самоврядних, автономних одиниць вирішили укріпити центральну владу обираючи головного князя не лише у випадку небезпеки, а постійно, додавши йому прав і можливостей. Антський Союз утворили ті ж складові частини, які утворили Русь Орія і Киська: руси, дуліби, волиняни та ін., які усвідомили, що їх державі потрібна сильна центральна влада. І це дало свої результати. Руси не лише визволилися від готів, але й витіснили їх в Європу. Успіхи держави були настільки вагомими, що це зафіксовано навіть у творах візантійських авторів. Бурхливо розвиваючись, анти стають могутніми і погрожують Візантії і Риму.

Слід звернути увагу на те, що ніде не згадується про роль Києва за часів Антського союзу. Це пояснюється тим, що Київ не був тоді столицею. І хозарське ярмо і Антський союз по часу існування припадають на той період історії України, коли в русів вже не було царів. А будь-якому князеві, якого обирають на рік не спаде на думку завдання розбудовувати столицю. Столицею в той період могло бути будь-яке містечко, чи селище, де знаходилася резиденція обраного князя. Це підтверджують і записки Пріска, що супроводжував посольство Максиміна до антського князя Гатила. Ця зустріч відбувалася в невеличкому селищі – резиденції Гатила.

Проте підсилення центральної влади, зосередження повноважень в однієї, нехай і виборної посади князя, привело до іншого негативного наслідку. Великі повноваження антським князям надавалися для ефективної оборони країни. А тепер, ніяке віче не змогло стати перешкодою князю до його прагнення здійснювати завойовницькі походи. Бо завжди можна доказати, що потенційного ворога легше перемогти в його колисці, поки він не підготувався, а не тоді, коли його війська вже будуть стоять на порозі.  Похід князя Гатила до Риму був успішним. Але Каталаунська битва, смерть Гатила в Бургундії та імовірне продовження участі в подальших подіях (Одоакр),  призвела до втрати (для Русі) величезної кількості антів репродуктивного віку. Переселення борусів та виснажлива війна з аварами привела до захоплення влади варягами.

Встановлення князівської династії Рюриковичів – це не просто зміна влади. Потрібно було змусити все вільнолюбне населення України-Руси забути, що півтори тисячі років до Рюрика князів обирали щорічно. Змусити згодитися на успадкування влади. Інакше кожен рід міг зробити з князем те, що древляни з Ігорем. Допомогти утвердити спадкову князівську владу нової династії князь Володимир покликав християнство. І не солодкі співи у храмах стали основним критерієм при виборі нової релігії князем Володимиром, а християнський постулат: «всяка влада – від Бога!». Змусити вільнолюбивий народ визнати спадкову владу Рюриків можливо було лише терором. Ми всі знаємо, як християнські монахи знищували пам’ятки писемності та культури індіанців Америки, але вже ніколи не дізнаємося, як знищувалися волхви та їхні книги. В результаті християнізації писемні пам’ятки винищені, а християнські свята наклалися на землеробський календар слов’ян. Єдиною офіційною історією стала написана монахом «Повість минулих літ», в якій вся двадцятитисячолітня історія Руси підмінена біблійною легендою про Ноя. Проте ще залишався фольклор і людська пам'ять....

На мій погляд не потрібно розглядати становлення нації як одномоментний акт. Ми всі були свідками революції Гідності, коли українці відчули відповідальність і гордість за свій народ. Але ж ми пам’ятаємо і Оранжеву революцію, яка дала можливість обивателям відчути себе громадянами, а населення – народом (якого, правда, вожді віддали в розпорядження кримінальним елементам).  А перед цим був 1918 рік і сподівання українців, потоптані армією Муравйова. А ще була Визвольна війна під проводом Б.Хмельницького, яка хоч і не привела до самостійності нації, але й не дала можливості викреслити українців зі списку націй світу. Так от всі ці спроби були спробами відновити повноцінність української нації як рівної серед націй світу. А сформувалась українська нація з етнічних племен, яких об’єднали руси під проводом царя Орія у середині VII ст. до н. доби в державу Русь, і ця держава проіснувала до початку  IX ст., коли на місці її утвердилася нова держава – Київська Русь.

Щоб звернути увагу офіційної науки в 2013 році ентузіастами була проведена  Всеукраїнська наукова конференція «Велесова книга – елемент культури українського народу». Зачитую резолюцію конференції:

Ми, учасники наукової конференції «Велесова книга – елемент культури українського народу», що відбулася 30 листопаду 2013 року в Київському Міжнародному університеті, прослухавши доповіді вітчизняних науковців про мовні аспекти «Велесової книги», інформаційну наповненість, політологічний зміст, археологічне підтвердження, співставлення історичних подій і т. ін. ставимо під сумнів висновки офіційної історичної науки Радянського Союзу про фальшування «Велесової книги» і вважаємо за необхідне:

1. Звернутися до Академії наук України та Міністерства освіти і науки України з пропозицією скласти план вивчення та провести всебічне дослідження «Велесової книги» із залученням спеціалістів провідних університетів України з обов’язковим виконанням на цю тематику дипломних та аспірантських  робіт.


2. Звернутися до провідних університетів слов’янських країн, в першу чергу, Чехії, Словакії, Словенії, Сербії, та Хорватії із запрошенням до вивчення спільної спадщини.


3. Звернутися до вчених, кафедр історії та слов’янознавства провідних університетів економічно розвинутих країн світу з пропозицією зкоординувати діяльність вчених по вивченню витоків слов’янства та надати фінансову підтримку цим пошукам. Резолюція прийнята одноголосно.

Хочу звернути увагу, що на сьогоднішній день багато вченихдружно підтримали своїми публікаціями думку про те, що «Велесова книга – автентичний твір. Серед них професор І. П. Ющук, д. біологічних наук З. О. Маріна, д. філософських наук Г.С. Лозко, д. ф-мат. наук А. М.Кіндратенко та ін.  В цьому році вийшла друком монографія доктора філологічних наук з Міжнародного гуманітарного університету В. Г. Таранця. У монографії розглядається проблема автентичності давньої пам’ятки. Всебічний семантичний аналіз слів та словоформ «Велесової книги» виконано з урахуванням наявних результатів дослідження у слов’янських мовах, що привело до підтвердження історико-етнографічних фактів та отримання додаткових свідчень, важливих при дослідженні етносу народів та їхньої мови. «Велесова книга» вважається надзвичайно важливою і цінною історико-лінгвістичною давньоукраїнською пам’яткою. 

На цьому фоні на жаль, дисгармонує позиція наших істориків в оцінці «Велесової книги». Напрошується пояснення, що Кремль, впродовж всього часу з колонізаторських мотивів, найбільше уваги приділяв вихованню в Україні істориків та журналістів. Ось рецензія Інституту Історії НАН України на мою книжку.  Якщо є час – можу зачитати. Або зачитаю лише висновки.

Ми живемо не в найкращий час. Але він по-своєму благодатний: можна висловити свою думку, можна опублікувати статтю, чи видати книжку. Ніхто не висилає на Колиму, чи не садить у тюрму за неузгодження думки, чи за вихід за рамки офіційно сповідуваної версії історії України. Це в певній мірі свобода. Користуймося цим! Давайте спільно знайдемо шлях для утвердження «Велесової книги», як наукового джерела. Інакше утвердити власну прадавню історію українцям буде дуже важко.

Використана література: 

Велесова книга: Легенди. Міти.Думи. Скрижалі буття українського народу /Упорядн. Яценко Б. – Індоєвропа. – 1995 р. –кн. 1–4.    ISBN  5-7707-7344-8

На сайті:  http://knigavelesa.narod.ru/knigi/iatsenko.html

Про витоки української нації / Шпоть О. С. - Л. : Благодійний фонд «Україна-Русь» ; К. : ПП «Коронатор», 2012. – 168 с. - Бібліогр.: с. 159-164. - 500 экз. - ISBN 978-966-96555-3-0

Тел. видавця:  0676756240  Новоженець Р.П.
Розміщено на сайті: http://shron.chtyvo.org.ua/Shpot_Oleksii/Pro_vytoky_ukrainskoi_natsii.pdf

або: http://vgoru.net/literatura/752-shpot-os-pro-vitoki-ukrayinskoyi-naciyi.htmlТ                               

Велесова книга (історико-лінгвістичне дослідження). Монографія/ Таранець В. Г. – Одеса: Вид-во КП ОМД, 2015. – 173 с. – 150 екз. ISBN 978-617-637-091-8

Телефон автора:  0950023012

Велесова книга – елемент культури українського народу: матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Велесова книга – елемент культури українського народу» (30 листопада 2013 року)/упорядник  І.П..Ющук. – Тернопіль: Мандрівець, 2013. – 44 с.

ISBN 978-966-634-771-1

Тел. видавця:  Фенюк Богдан Петрович  067 352 92 01  mandr@utel.net.ua

http://vgoru.net/literatura/814-velesova-kniga-element-kulturi-ukrayinskogo-narodu.html